Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 21

Коли я підходжу, жінка дивиться на мене зі співчуттям.

– Гадаю, він просто захотів подивитися комікси, – каже вона тепло. – Мій маленький онук теж їх любить.

– Ага, – відповідаю я, а серце моє досі калатає з переляку, – я просто… загубила його.

– Але ж нічого страшного не сталося, чи не так? Ось ваша решта, люба моя, – промовляє вона, віддаючи мені банкноту в п’ять фунтів і кілька монет.

– Дякую, – кажу я, поспіхом пхаючи гроші в гаманець.

– Ви з Лондона?

Це той чолов’яга цікавиться. Я обертаюся.

– Просто я впізнав акцент, – продовжує він, наближаючись до мене. – У мене був кузен, то він мешкав у Брікстоні.

Я хитаю головою, потім повертаюся назад до прилавка. Схопивши пакети й узявши за руку Джо, прямую до дверей. Я привернула до себе занадто багато уваги. Слід негайно забиратися звідси.

– Ви надовго сюди? – кричить мені услід чолов’яга.

Я мовчки пришвидшую крок і затамовую подих, аж поки не опиняюся у безпеці – в автомобілі.

Настав Новий рік – і для мене почалося зовсім нове життя. Яке там Різдво! Я сьогодні отримала найкращий у світі подарунок, бо Серж заявив, що я нарешті готова до виконання «великої» місії! Дуже важливої місії, бо якщо я із нею впораюся, то, за словами Сержа, перейду на наступний рівень і стану «Солдатом № 1».

Ми із Сержем планували цю місію впродовж кількох останніх місяців. Ми щодня ходимо у пагорби за тим, що Серж називає ЗОСЕРЕДЖЕННЯМ РОЗУМУ. Ми навіть на Різдво працювали. Мене це не надто втішило, але Серж усе швидко пояснив.

– Твій день – це те, чим ти його наповнюєш, дівчинко моя, – запевнив він. – Ти повинна бути напоготові незалежно від того, як називається якийсь день. Завжди про це пам’ятай.

Я відповіла йому, що все розумію. І я насправді зрозуміла. Зрештою, мені вже виповнилося одинадцять. Я вже достатньо доросла, аби не отримувати подарунків і всякого такого. Хоча мені зробилося трішки сумно, коли я прокинулася 25 грудня і не знайшла у ногах свого ліжка в’язаної шкарпетки. Досі – скільки я себе пам’ятаю – Серж залишав мені там на Різдво в’язану шкарпетку, сповнену завжди одних і тих самих ласощів: мандарин, шість горішків ліщини, солодкий фарширований пиріжок (власноруч випечений Сержем) та рукавички на зиму. Але після того мого дня народження Серж змінився. Він тепер ставиться до мене інакше.