Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 18

– Усе гаразд, Джо, – кажу я, нахиляючись, щоби розстебнути його пасок. – Ми просто зазирнемо до крамниці.

Він розлючено трусить головою.

– Не хочу до крамниці. Хочу до тата!

– Ну, будь ласка, зайчику, – вмовляю його я, намагаючись не виказувати нервування. – Купимо тобі солоденького. Хочеш якихось смачних шоколадних батончиків, га?

– Ні! – кричить він. – Хочу додому! Хочу до татка!

Він кидається вперед у сидінні та б’є мене просто в око. Мою голову пронизує страшний біль, і мені уривається терпець. Я дивлюся на свого маленького хлопчика, на його червоне та спотворене люттю обличчя, і все що я бачу – Марка. І тоді в мені вибухають гнів і розчарування, які я стримувала у собі протягом усієї дороги.

– Немає тут твого тата! – кричу я. – Чуєш мене? Його тут немає і не буде! А тепер – негайно припини верещати!

Він замовкає і якусь мить дивиться на мене. Я відстібаю пасок на автокріслі, але, коли я дістаю його з машини, він починає викручуватися та смикатися. Стиснувши ручки в кулаки, Джо тарабанить мене в груди, і ніяк інакше заспокоїти його я не можу.

– Агов, у вас усе гаразд?

Я обертаюся на голос і бачу чоловіка, який стоїть поруч із надувним сніговиком. На вигляд йому трішки за тридцять, має широкі плечі – «кремезний», як сказала б моя мама, – з темними очима та коротко стриженим каштановим волоссям. Одна його рука лежить на грудях, а в другій – незапалена сигарета, яку він, швидше за все, дістав із рота сніговика.

Він хмуриться, дивлячись на мене.

– Так, – відповідаю я, ступаючи на тротуар, підтримуючи Джо стегном і намагаючись не зустрічатися з цим чоловіком поглядом.

– Ви впевнені? – продовжує він, прикурюючи сигарету.

Я швидко киваю.

– Не бачив вас тут раніше, – каже він примружуючись. – У гості приїхали?

– Щось на зразок того, – відповідаю я. – Вибачте, я трохи поспішаю.

Я розвертаюся і прямую до магазину, на моєму стегні висить сердитий Джо.

– Що ж, приємно було познайомитися! – кричить мені в спину той чолов’яга. – Ви хоч скажіть, як вас звати?

Я здригаюся. Навіщо чоловіки це роблять? Кричать тобі в спину, вдираються у твій простір, вимагають розповідати, як там у тебе справи. Що дає їм таке право?