Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 19
Коли ми підходимо до крамниці, я ставлю Джо на підлогу та поправляю волосся, аби воно не падало мені на очі. Я мушу мати якомога респектабельніший вигляд. Штовхаю двері, і серце моє співає, коли я заходжу всередину – тут тобі й лотерейна машина, і банкомат, і безглютеновий хліб. Речі, які після тривалих років життя у великому місці я сприймаю за належне. Зручна звичайність. Це дивно, але, попри те, що я перебувала в тому будинку лише кілька хвилин, у мене склалося враження, ніби я пройшла у якийсь фантастичний портал часу, ніби реальне життя існувати взагалі припинило.
За касою сидить жінка років п’ятдесяти на вигляд, читає газету. Її зачіска схожа на посивілу кучеряву швабру. Коли ми заходимо всередину, вона кидає на мене неуважний погляд з-над своїх вишнево-червоних окулярів, і повертається до свого чтива. Чудово. Що менше уваги я привертаю до себе, то краще.
Я беру кошик зі стосика біля дверей та прямую до холодильників. Гадки не маю, що треба купити. Їжа. Ага. Беру пачку свіжих курячих грудок і вже збираюся покласти їх у кошик, коли раптом згадую, що в будинку немає духовки. Кладу взяте назад і рухаюся в бік охолоджених готових страв. Ага, ось пачка сосисок у тісті. Беру їх повні жмені та кидаю до кошика. У голові я чую голос Марка: «Навіть не смій давати синові це перероблене сміття, Лізо!» Але Марка тут немає, а я притягнула нашого сина до будинку без проточної води та клятої духовки посеред чортової пустки. Сосиски – це наша найменша проблема.
– Візьмемо соку? – питаю я, обертаючись до Джо.
Він низько мукає.
– Якого хочеш? Яблуко чи апельсин?
Я беру два пакунки, але він хитає головою.
– Ну, Джо, – кажу я, нахилившись, щоб опинитися на його рівні. – Скажи мамі, що тобі взяти попити.
Він хмуриться, потім підіймає руку. Я намагаюся перехопити його руку, перш ніж він встигне мене вдарити, але він швидко її відсмикує. Тоді я кладу до кошика обидва пакунки соку – і мої груди пронизує дряпучий страх. Кожна частинка мене хоче благати про допомогу, дати комусь знати, у яку ж я халепу втрапила… Але я розумію, що якщо зроблю це, то Марк знайде нас. Не можна ризикувати.