Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 15
Там мене ледве не збиває із ніг запах – огидний, тваринний, суміш смороду лайна та соломи. Я зачиняю за собою двері й помічаю, що на них з цього боку є два засуви – один вгорі, а інший знизу. Факт наявності цих засувів трохи мене заспокоює. Я можу зачинити двері та сховатися тут; сховатися від Марка та всіх моїх проблем.
Посвітивши ліхтариком, я бачу, що стіни передпокою обклеєні вицвілими жовтими шпалерами, на яких ще вгадується квітчастий візерунок. Я шукаю на стінах вимикач, але нічого не знаходжу.
Скерувавши світло ліхтарика на стелю, я бачу, що тут немає жодного освітлювального причандалля. Я йду далі; від думок про ночівлю в цьому будинкові мене починає нудити. На кожен мій крок підлога озивається шелестом; я дивлюся вниз і бачу, що вона встелена чимось схожим на солому або траву. Пахне воно сиро і гостро, як силос. «Як тут узагалі міг хтось мешкати?» – питаю я себе, піднімаючи ліхтарик на рівень плеча і світячи поперед себе.
З передпокою ведуть троє дверей: одні просто переді мною, і ще двоє – обабіч. Я відчиняю ті, що ліворуч, і опиняюся у приміщенні, яке, на мою думку, має виконувати роль вітальні, бо під купами сміття можна розгледіти контури канапи. Підійшовши ближче, я розумію, що насправді «сміття» – це колекція пожовклих газет. Я беру одну з них, дивлюся на дату: 7 вересня 2003 року. Рік, коли помер мій батько. Перечитуючи дату на газеті, я пригадую весь смуток, що спіткав мене того року, і грудну клітку пробиває розряд тремтливого болю – я жбурляю газету на підлогу.
Неподалік канапи камін. Посвітивши на нього ліхтариком, я бачу, що камінна полиця вкрита шматочками паперу та старовинними пляшечками з антисептиком. Над каміном – колекція прибитих до стіни оленячих голів із рогами. Вони дивляться на мене зловісно. Я опускаю погляд і помічаю, що ноги мої немовби заплуталися у колючому дроті – але це просто тінь від рогів. Ліворуч від каміна – три хиткі на вигляд полиці, на яких стосами складено паперові книжки. Можна прочитати декілька назв: «Наука тваринництва», «Фермерський альманах», «Поворот гвинта». Я витягаю останню, пригадуючи свої заняття з англійської мови у початковій школі, і розгортаю її. Усередині неї – бібліотечна наклейка, на якій стоїть дата повернення: 10 січня 2005 року. Давно прострочена. Обкладинка запилюжена й жовта, тхне кислим, як ніби котячою сечею. Я згортаю книгу, повертаю її на полицю й повільно виходжу з кімнати.