Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 30
На виготовлення маскувального костюма мені знадобилося трохи часу, але зрештою я закінчила невдовзі після Нового року. Коли наступного ранку у дверях моєї кімнати з’явився Серж, я зрозуміла, що час настав. Ми – обоє вбрані у маскувальні костюми – зійшли на вершину Гарроубі-Креґ і зайняли позицію. Серж сказав, що цього разу він лише спостерігатиме. Мовляв, він уже вивчив територію та визначив параметри пострілу. Це дуже важливо, наголосив він, оскільки хибний постріл може коштувати життя або смерті. Ми викопали сховок, а потім, коли залізли до нього, Серж дав мені рушницю та наказав не відриватися від прицілу. Я слухняно виконувала його команди. Коли я побачила, як у полі зору з’явилася моя мішень, то поклала пальця на спусковий гачок і приготувалася стріляти. Але Серж останньої миті поклав свою руку на мою і прошепотів, що на сьогодні досить та що справжнє полювання ми почнемо завтра.
Я була трохи розчарована тим, що мені не дозволили пройти випробування того ж дня, але не хотіла псувати Сержеві настрій після усіх цих підготувань, тому наступного дня, коли він постукав мені у двері о 4-й ранку, я вже не спала і була готова йти. Переконавшись, що ми взяли із собою усе потрібне, вийшли з будинку. У повітрі відчувався запах паленого, Серж сказав, що це після феєрверків, які всілякі ідіоти запускали на Новий рік. Але мені цей запах подобався, як подобалося дивитися на святкові феєрверки з мого вікна. Вони вигравали неймовірними кольорами, від чого небо буцімто оживало. Утім, Сержеві я цього не сказала.
Вийшовши на вулицю, я одразу попрямувала до воріт, бо думала, що ми підемо просто до скелі, але Серж пішов в іншому напрямку – до озера – і взявся відв’язувати човен.
– Що це означає, Серже? – спитала я, підбігши до нього.
У відповідь – тиша. Навіть не поглянув на мене. Коли Серж так мовчить, я завжди починаю нервуватися. Зазвичай він починає після цього кричати в небо, розмахувати руками та проклинати американців-убивць. Я відчуваю, як у мене в горлянці з’являється дивний клубок, але ковтаю його та намагаюся не рухатися; Серж тим часом продовжує відв’язувати човен. Коли мотузка нарешті піддається, він підводить своє спітніле та скривлене обличчя і наказує сідати до нього.