Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 35

– Не переживай, – сказала я, погладжуючи її голівку, – я подбаю про те, аби ти добре харчувалася. Я не дам тобі померти голодною смертю. Я обіцяю.

Не знаю, чи почула вона мене, бо, щойно лисиця розібралася із м’ясом, вона втекла до саду.

Тепер, коли я вже в ліжку, то почуваюся краще. Ми з Сержем добряче повечеряли, як і моя люба лисичка. І я стала Солдатом № 1. Я мушу бути вдячною за це. Тому я забуду про воду, смерть та кістки, а також про всі ті жахливі речі, які трапилися сьогодні, і зосереджуся тільки на доброму. Серж каже, що я чудово впоралася, – і цього мені достатньо.

Прокидаюся я від тупого болю у правій руці. Щось урізалося у шкіру. Я перевертаюся на інший бік, біль минає. Я підіймаю голову подивитися, що це було, і бачу, що я лежу на своєму телефоні. Автоматично лізу перевіряти повідомлення, але, розблокувавши, бачу, що немає сигналу.

І тоді згадую, де я. Розгардіяш, що панує на камінній полиці, відкидає тінь на стіну, перетворюючи пляшки з антисептиком на лави іграшкових солдатів, що загрозливо насуваються на кімнату. Події останніх двадцяти чотирьох годин починають уривками спливати у моїй пам’яті – і я хапаюся за свій мобільний, ніби це зброя, яка зможе мене якимось чином захистити. Я бачу себе – розпашілу, охоплену відчаєм, – що біжить проїжджою частиною та вмощує Джо до автокрісла. Я бачу, як мої руки в рукавичках стискають кермо під час цієї нескінченної дороги з Лондона, а Джо верещить у мене за спиною. Я бачу будинок, що здіймається в сутінках над поверхнею озера, ніби якесь міфічне створіння, – і тремчу.

Мушу якось позбавитися цього відчуття, мушу спокійно і тверезо помізкувати, що робити далі. Я знову кидаю погляд на телефон. Відсутність сигналу нервує, але я заспокоюю себе тим, що завдяки цьому Марк принаймні не зможе мене вистежити. Для нього – для усього світу – я просто зникла з радарів, припинила існувати. Колись мене ця думка страшенно б налякала. Тепер – лише додає впевненості.

Я кладу телефон до кишені та сідаю. На подушках поруч мене посопує вві сні Джо. Крізь голі шиби б’є безжальне зимове світло, відкриваючи поглядові бруд і пил, якими вкрито кожну поверхню цього приміщення.