Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 27
Здається, що кімната ліворуч від передпокою – це найкраще місце в цьому будинкові, яке я можу запропонувати Джо. Здається, це тут єдине приміщення, де є бодай натяк на нормальність. Я поштовхом відчиняю двері та дивлюся в темряву.
– Татко тут?
– Це таке особливе місце… – кажу я йому, спрямовуючи світло ліхтарика у центр кімнати.
Окрім книжкових полиць, у кімнаті є стара, продавлена канапа, вкрите ковдрами крісло та низький круглий дерев’яний стіл.
– …де на нас чекає ве-е-елика пригода.
– Мені тут не подобається. Я хочу додому. Де татко?
– А як щодо пікніка? – кажу я, розуміючи, наскільки безглуздо це звучить. – Я знайшла у крамниці трохи смаколиків. Посидь-но тут, а мама приготує їсти.
Я всаджую його на канапу, але він одразу починає пручатися.
Я торкаюся рукою канапи – вона геть вогка.
– Гаразд, – кажу я, беру одну з диванних подушок і кладу її на підлогу. – Влаштуймо пікнік тут. Так буде навіть веселіше.
– Ні! – кричить він, б’ючись ногами. – Хочу додому!
«Якого ж біса ти робиш? – розмірковую я, намагаючись силоміць усадити свого маленького хлопчика на подушку. – Просто повертайся додому». Але я чудово знаю, що буде, якщо я так зроблю. На мене чекає покарання, набагато страшніше за життя в цьому будинку. Отже, я глибоко зітхаю та нахиляюся до Джо.
– Послухай мене, – кажу я повільно та спокійно, намагаючись дотримувати вказівки, яку дав мені психолог: тримати очний контакт – не така вже й легка справа у напівтемряві. – Усе буде добре. Мамі просто потрібно приготувати їсти, а потім ми гарно повечеряємо. Пам’ятаєш, яка була вечеря у Макса із книжки?
– Дуже гаряча, – відповідає Джо.
Вираз на його обличчі пом’якшується, і я відчуваю у серці раптовий біль. Ненавиджу себе за те, що змушую його через це пройти.
– Саме так, – кажу я, погладжуючи його ручку. – Із Максом трапилася величезна пригода – така сама, яка чекає на нас, але він мусив повернутися до вечері. А вечеря була гаряча. Ти добре запам’ятав.
– Ми будемо вечеряти із татом?
– Ну ж бо ти поки посидиш на цій гарній подушці, – кажу я, – а матуся подивиться, що там у нас є поїсти.