Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 34
– Щойно ти натиснеш на гачок – уже знатимеш, чи влучила, а чи ні.
І я згадала про нашу попередню вилазку. Кролицю, яку я лише підстрелила, поранивши їй лапу, і вираз на обличчі Сержа, коли він обернувся до мене і сказав:
– Ти не вбила її.
І тоді я сказала, що цього разу повинна це зробити. Повинна скоїти вбивство. Я широко розплющила очі, не спускаючи погляду із цілі, потім долічила до трьох – і натиснула гачок.
Цього разу я була готова до грому пострілу, хоча у вухах однаково задзвеніло. Я почула тупіт Сержа – він побіг до цілі. Вилізла зі сховку й підібралася до краю. Подивившись униз, я побачила, що Серж махає мені руками. Біля нього на землі лежала овечка – уся в крові.
– Ти це зробила! – крикнув він, обличчя його сяяло від радості. – Ти вбила!
Він був таким щасливим, що на його обличчі розгладилися зморшки, а посмішка була такою широкою, що я, попри все, також почувалася щасливою. Я збігла до нього, і ми разом дотягнули вбиту овечку до будинку. Після того як ми її оббілували та розпатрали, Серж посадив мене поруч із собою і сказав, що я перейшла на наступний рівень, що тепер я Солдат № 1. А потім він сів у своє крісло і читав одну зі своїх книжок – ту, про чоловіка, який жив у лісі; а я сиділа у своєму кріслі й пила гаряче молоко. І коли я дивилася на Сержа, то він здавався таким миролюбним, що не залишалося жодних сумнівів: я все роблю правильно.
Коли Серж пішов спати, я понесла чашки в кухню. Уже збираючись задути свічки, почула раптом, як хтось дряпається у задні двері. Спершу я подумала, що треба покликати Сержа, але потім згадала, що тепер я – Солдат № 1 і мушу бути хороброю, тому просто підійшла до дверей і відчинила нижню секцію. Там я одразу побачила пару очей, контури довгого носа – і всі мої страхи розвіялися. То була лисиця. Я прочинила двері ширше, пригнулася та погладила її жорстке хутро. Попри те, що в неї були дуже гострі зуби, вона була дуже лагідна.
– Ти голодна, дівчинко? – запитала я її. – Погодувати тебе?
Вона у відповідь глянула на мене своїми м’якими та добрими очима. Я повернулася на кухню, нарізала в миску трохи від залишків м’яса і принесла їй. Вона миттю все проковтнула, і лише тоді я помітила, яка вона худа. Зима видалася недобра, важко було когось вполювати.