Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 11

Утім, я відійшла від теми, як каже Серж. Розводжу оце теревені про лисиць, тоді як мала би занотувати одну дуже важливу річ.

Було так.

Після того як я почула лисиць, ми заглибилися ще на кілька метрів у ліс. Серж ішов попереду, а тоді раптом зупинився, обернувся до мене та підняв рушницю. Зовсім трохи, але достатньо, аби я побачила.

Його обличчя в місячному світі було зовсім біле, він не відривав від мене очей.

– Готова? – запитав він.

Але я не була готова. Мені було страшно. Ноги підкошувалися, мене почало нудити. Серж знає мене краще, ніж я сама себе знаю, він побачив, що я злякалася. Він опустив рушницю і почав повільно наближатися.

Потім він поклав її на землю і став біля мене на коліно. Його обличчя було тепер лагіднішим.

– Подивися на небо, – сказав він. – Що ти бачиш?

Я зробила, як він мені сказав. Над лісом висіло, ніби велетенське обличчя, біле коло.

– Лише місяць, – відповіла я.

– Справді, – промовив Серж. – Місяць. І знаєш що?

Він говорив так тихо, що мені довелося нахилитися до нього ближче, аби почути.

– Місяць не боїться, – сказав він. – Бачиш?

Мені ніколи не спадало на думку, що місяць може щось там відчувати, але я кивнула.

– Місяць, – пояснив він, дивлячись на небо, – продовжує світити сильніше та яскравіше, навіть якщо він сам-один на всьому великому небі. Розумієш?

– Гадаю, так, – відповіла я.

– Ти повинна стати схожою на місяць, – продовжив він, піднявши із землі рушницю та подаючи її мені. – Ти повинна бути сильною, яскравою та хороброю.

Я взяла рушницю до рук.

– А тепер, – сказав він підіймаючись, – я питаю ще раз. Ти готова?

– Готова, – відповіла я.

Але мої ноги тремтіли.

– Будь спокійна, – промовив він. – І пам’ятай, що я тобі сказав.

Ми вирушили далі – ставало дедалі темніше, мені навіть довелося помигати, аби очі звикли до плямистого світла. Я відчувала, що Серж невідступно слідує за мною, але не зводила очей із землі під ногами, намагаючись помітити якийсь рух. Мені тоді здавалося, ніби вуха мої широко розкрилися. Кожен звук, навіть якщо це просто десь хруснула гілочка або затріпотіли на дереві наді мною пташині крила, лунав мені вибухом.