Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 5
Ці спогади заспокоюють мене, я сідаю рівно та зосереджуюся на дедалі сильніше розбитій та вибоїстій дорозі. І ось раптом, коли ми виїжджаємо на вершину пагорба, переді мною з’являється він – безкрай чорної води. Я під’їжджаю. Буцімто просто з озера виростає та набуває форми тінь – і я бачу високу будівлю із чорного каменю, із заґратованими вікнами. «Цього просто не може бути», – думаю я, пригальмовуючи біля озера. Цей будинок зовні нагадував в’язницю або одну з тих психушок, де замикали людей у Вікторіанську епоху. І очевидно, що там багато років не ступала нога людини – будівля майже повністю розвалена. Я дістаю записку зі своєї сумочки й читаю, молячись, аби виявилося зрештою, що я просто не туди звернула.
Я дивлюся у вікно. Біля дверей висить табличка, але світла для того, аби зрозуміти, що там написано, бракує. Я складаю записку та повертаю її до сумочки.
– Дві хвилинки, Джо, – кажу я, обертаючись до нього.
Він швидко заснув, притулившись щокою до свого затяганого іграшкового зайця.
Обережно, намагаючись його не розбудити, я відчиняю двері та виходжу назовні. Повітря холодне, лютує кусючий вітер. Я застібаю пуховика, підходжу до будівлі. Згадуючи нашу з нею останню розмову, відчуваю, як мені судомить живіт. Усі казали, що їй геть зірвало дах. А що, як усе це якийсь божевільний жарт?
На краю озера розбита пристань. Біля неї бовтається, похитуючись на вітру, старий гребний човен. Бам, бам, бам. Від цього звуку шкіра моя вкривається сиротами, і я поспішаю до будинку.
Зблизька він здається ще більшим – велетенське страхопудало, що нависає наді мною, немовби корабель. Вікна темні, із товстим шаром грязюки, а просто переді мною – важкі дерев’яні двері із мідним молотком посередині. Табличка, яку я бачила з машини, теж була вкрита грубим шаром бруду. Я роблю крок уперед, витираю її тильною стороною руки й читаю ім’я, написане схожим на дитячий почерком.
«Ровен-Айл». Це він. Це – той будинок.
І я чи то кроком, чи то бігом повертаюся до машини. На щастя, Джо все ще спить на задньому сидінні. Я відчиняю дверцята з боку водія і плюхаюся на своє сидіння. Треба потрібно просто ввімкнути двигун і забиратися звідси геть. Оце було б розумне рішення. Але потім я замислююся над тим, що я накоїла і як сильно розгнівається Марк. Вороття мені немає.