Читать книгу Душа обирає наосліп онлайн | страница 3
Але ти теж не все знаєш, Юрчику-голубчику. Я тебе не віддам цій кралі. У мене є на це поважна причина. Хіба що й справді між нами стала твоя мама…
Власне, це його мама й винна в тому всьому, що сталося. Це вона дала оголошення про уроки музики. І треба ж було мені на першому курсі, ледь склавши літню сесію, раптом відкрити в собі такий шалений потяг до прекрасного, щоб аж мчати сторч головою в інший бік Києва, де чекало на мене те капосне фортепіано з його лискучими чорно-білими зубами. Воно тими зубами з’їло мою долю, розтрощило мені серце.
Отам, у своєї вчительки, під акомпанемент власних переляканих «до-ре-мі» я й познайомилася з її синочком. Зовнішність? Звичайнісінька, я й кращих бачила. Манери? Що сказати… Трішки ця мама-творча-особистість його розбестила. Утім мені до того що? Я собі прийшла – пішла, хай он рідня з ним воює. Одне слово, не звернула я на Юрка жодної уваги. Ще не відридала за своїм шкільним коханням, утраченим на випускному вечорі. Здавалося, тієї височенної планки, яку поставив мій недосяжний колишній, тепер ніхто не опустить.
Окрім фортепіано, мене ніщо не обходило в цій об’єктивній реальності.
Одного вечора, коли мої батьки поїхали кудись далеко на гостини, я окупувала інструмент своєї вчительки. Її чоловік і дочка вже стелили ліжка, а я все розучувала п’єсу – «Коли моя мати співає». Довго розучувала. І ось, нарешті…
Знаєте, як воно бува, коли довго щось не виходить – і раптом ти відчуваєш смак власних звуків, ти поринаєш у божественну мелодію, а далі стрілою летиш у ті сфери, де ще ніколи не бувала навіть у мріях… Я нарешті звільнилася від тягаря іспитів, які склала місяць тому. Перестала зважати на комарів, що зграєю линули на запах мого тіла. Для мене ніщо тепер не існувало. Лише я та нескінченний плин звуків, важке соковите модерато, від якого просто дах зносить… Я хотіла, аби це тривало… ну бодай до світанку. Хотіла, щоб мати співала й співала, не замовкаючи… Ого, ой-ой-ой, мамочко, доспівалася ти до того, що моя золота вчителька глянула на годинник – і заверещала: