Читать книгу Душа обирає наосліп онлайн | страница 1

• …І вперше ти схиляєшся в поклоні
• Не перед ликом, втіленим в іконі,
• А перед тим, що виписаний в грудях,
• І усвідомлюєш зненацька – Бог є в людях
• Таких, як Жінка. Він Живий і Сущий
• У тих, кому Любов як хліб насущний…

– Алло, Юрчику, привіт! А чого це в тебе жіночий голос?

Ну що я ще могла сказати? Не натискати ж кнопку відбою! Іще вирішать, що злякалася, а мені нема чого боятися. Я телефоную хлопцеві, з яким усю осінь не бачилися. Але хто ця дама? Прийшла на моє місце?..

– Дівчино, ви що, п’яна? – роздратовано деренчить у трубці все той самий жіночий голос.

Що ж, цілком природна реакція. І я б запитала те саме. Але зараз питає вона. І я здогадуюся: вона не знала, що в Юрка раніше була я.

– Ні, я просто страшенно здивована, – зізнаюся й швидко додаю: – І знаєте, мені байдуже, хто ви, але я хочу почути власника цього телефона. Якщо він мені його дав, то нехай за це й відповідає.

А як? Белькотіти з винуватою інтонацією, що я не зловживаю спиртним? Та, зрештою, клич уже Юрка, ти мені набридла. А там я йому дам прикурити від карпатської ватри.

– Якщо він вам запропонував руку та серце, – озвалася незнайома (і треба ж до такого додуматися!), – то вважайте, ви вже зіпсували стосунки зі свекрухою.

– Що?! – вихоплюється в мене.

До чого тут свекруха?

Лише за кілька секунд, оговтавшись, я кажу їй:

– Узагалі-то, мої стосунки з моїми родичами – це не ваша парафія.

А й справді, чого це я зіпсувала стосунки з Юрковою мамою? Старенька (а їй таки вже під шістдесят) учителька музики давала мені уроки гри на фортепіано, бо, бачте, у її дітей слуху нема, у неї пальці вже не ті, а інструмент дорогий, чого ж має збирати пилюку в квартирі? І я була пильною ученицею, вона завжди мене нахвалювала: мовляв, кращої невістки й не потрібно. Лукавила? Невже творчі люди можуть бути такими нещирими?

А якщо я щось таки бовкнула, і то зовсім невинне, а синочок перекрутив на свій лад? Ох, Юрчику, Юрчику, я завжди знала, що в тебе півкори головного мозку паралізовано манією величі, але що я тобі зробила? Запропонувала трохи відпочити одне від одного? Та якби не я, то цю ідею подав би ти. Від перестановки доданків сума не змінюється, ти повинен це знати, адже ти за п’ять хвилин архітектор, еге ж?..