Читать книгу Секрет дому на озері онлайн | страница 44

Я хотіла було поділитися своїми спостереженнями із Сержем, але він раптом сплюнув:

– Наволоч, – пробурмотів він, похитавши головою. – Скільки ж такої наволочі…

Це був мій шанс. Коли ми зібрали ятку, я спитала його, навіщо він узагалі з тим священником спілкувався, навіщо він брав його гроші, якщо він так ненавидить релігію. Серж на мить зупинився, нахмурився, витер чоло, а потім подивився на мене.

– Я не заперечую проти того, щоби брати його гроші, – сказав він, дивлячись на мене таким поглядом, із яким зазвичай цілиться у мішень. – Насправді, коли такі, як ми, отримують щось від таких, як він, – це інше. Бо зазвичай відбувається навпаки.

Я перепитала, що саме він має на увазі, а він знову почав розповідати про те, як його дитиною відправили до католицької школи, де його навчали священники. За його словами, усі вони до останнього були потворами-садистами. Але він теж був міцним горішком, тому якось терпів. Але ось чого він не міг стерпіти – так це щотижневих візитів парафіяльного священника. Щосуботи вранці він сходив униз і бачив отця Г’ю, який сидів на кухні із його матір’ю, п’ючи чай та заїдаючи його тортом. Торт був помітним ударом по їхньому бюджетові, але мама завжди його купувала, розповідав Серж, щоби священник уважав, що вони не схожі на решту мешканців з їхньої вулиці – із немитими вікнами та собачим лайном на подвір’ї, що вони – добрі, поважні люди, у яких завжди знайдеться торт у пластиковому контейнері та які п’ють чай із китайського сервізу. Священник цікавився, як у них справи – Сержа і його бабусі, бо жили вони удвох, оскільки дідусь помер, коли Сержеві виповнилося п’ять років, – і взагалі, вдавав, що йому не начхати. Він слухав нарікання бабусі на те, що по всій вулиці ніхто не спроможний нормально доглядати за будинком, а також історії про те, як добре вчиться у школі Серж. Але перед тим, як піти, він ніби мимохіть згадував, що дах церкви потребує ремонту або що бракує продуктів на різдвяні подарункові набори для старших людей, тож, якщо в бабусі, мовляв, знайдеться пара зайвих копійок, церква із вдячністю їх прийме. Серж казав, що вони не мали грошей, аби ще з кимось ділитися. Вони були бідні. Безнадійно бідні. Але священник тиснув на бабусин добрий характер, кажучи, що всі парафіяни складаються хто чим може, тим самим змушуючи її почуватися винною.